Скільки себе пам’ятаю, було в мене дві незмінні пристрасті – книги і сцена. Тож і запам’яталися оті мої перші виступи на нашій, збитій з кривезних дощечок сцені. Оті дві книжечки, видані першим повоєнним бібліотекарем («Голубий килим» і «Зароблений гріш») і зараз перед очима.
Про професію культпрацівника маю уявлення, повірте, не з чуток. Не одне десятиліття беру участь у художній самодіяльності та й сама колись працювала бібліотекарем.
Коли в Гаркушинцях було одненьке радіо на все село, а про телебачення і речі не було, яке ж то було несказане щастя, раз в один чи два місяці подивитися кінофільм, коли завклубом випросить кінопересувку.
А які ж бо п’єси ставилися на тій сільській сцені! І декорації були зроблені з чого – не попадя, рогачі та ослони з дому принесені, і актори та режисери ну геть самодіяльні, а повнісінький зал глядачів заворожено – зачаровано сприймають дійство… А хори! Славні гаркушинські хори моїх дивовижно – голосистих односельчан. Був чоловічий хор, був і змішаний на 30-40 чоловік. Були й концерти. Наскільки б життя села було нуднішим, сірішим тоді, як би не майже безоплатні зусилля і старання музикантів-самоучок, зав клубів і бібліотекарів. Адже навіть у 1966 році зав. клуб одержував «аж» 36 карбованців зарплатні, а через 4-5 років «аж» 72 карбованці.
От як об’єктивно можна оцінити, чого вартує здібність організатора: втрачений час, власний талант, ініціативність, вміння створювати драматичний, вокальний, танцювальний колективи. Вміння скласти сценарій концертів і свят, винахідливість аби дістати костюми і реквізити, а ще все спланувати і відзвітувати. Справді неймовірні зусилля, аби до якогось заходу людей залучити, впросити прийти на репетицію. Останнє - найскладніше.
Ми ж бо, можливо, й концерт із задоволенням подивилися і виставу. Ми б і прокоментували і прокритикували, а ось самим взяти участь, то вже й зась.
До чого все це веду ? Та просто маю намір добре слово сказати про працівників нашого сільського будинку культури.
Підбадьорити їх, подякувати за працю директора СБК Тетяну Питомець і сільського бібліотекаря Віру Глебу за небайдужість, похвалити за завзятість, старанність. В нашій бібліотеці завжди якась нова книжкова виставка, гарне оформлення залу (якби ще й капітальний ремонт).
Вірою Геннадіївною проводяться майстер-клас по виготовленню писанок, ляльок-мотанок, орігамі і вечори тематичні, і зустрічі з цікавими людьми. Вони разом із Тетяною Юріївною невтомно залучають нових учасників в художню самодіяльність. Разом вирішують всі питання, що до роботи закладу, беруть участь усіх заходах, які проводяться в селі.
А вже які свята організовують! Неперевершеним було минулорічне свято села. От просто незабутнім. Давно наші Гаркушинці не бачили такого велелюддя. Гаркушани самі себе здивували! Адже у веселому, дотепному дійстві чи не пів села брало участь.
Чудовий сценарій, зрежисоване виконання, хороші ведучі, а вже виставки рукодільниць, сільських умільців – то треба було бачити!
Де що інакше, але не менш змістовно і цікавим було і цього року святкування.
Веселили гаркушан надзвичайно вдалі виступи гостей-артистів, запрошених із сусідніх районів.
Про абсолютно всю роботу написати не вдасться, але про організований нещодавно нашими культпрацівниками вечір-зустріч вважаю потрібно розповісти.
В бібліотечну вітальню були запрошені колишні завідуючі будинком культури, художні керівники, бібліотекарі і учасники-ветерани художньої самодіяльності. Особливо теплою, зворушливо-сердечною вдалася та зустріч. У Тетяни Юріївни і Віри Геннадіївни, як завжди, вдалий сценарій. Задушевно-щемливими словами звернулися ведучі до працівників культури, які багато літ працювали на безмежній мистецькій ниві. Сказали про те, що і книга і гарна пісня, і запальний танок, і чарівна музика, гумористичне та поетичне слово об’єдналися і переплелися на цій ниві.
Працівники культури сприяли аби та нива буяла і розквітала. То ж за розвиток культури на селі, за дозвілля сільських трударів, за відкриття нових талантів подякували уклінно ведучі Вірі Зінченко і Євдокії Вовк, Марії Сухар і Ніні Глебі, згадавши і про тих працівників, хто не зміг бути присутнім на зустрічі.
На фотостенді, виготовленому П. Г. Сирбу, учасники зутрічі розглянули фотографії, по яких можна відслідкувати всю історію створення і розквіту фолькльорно-етнографічного ансамблю «Явір», його виступи на протязі 45 років від Києва до Лубен, від Харкова до Рави Руської, від Полтави до Переяслав-Хмельницького.
З вдячністю згадали його засновників: Марію Ксьонз, Євдокію Бережну, солістів - Катерину Козленко, Євдокію Сидоренко.
І всіх учасників, які співали раніш, і співають зараз в ансамблі «Явір». Особливо шанобливі слова вдячності були адресовані Надії Афанасьєвій, солістці «Явора», надзвичайної сили і краси голос, якої завжди вражав слухачів та членів журі на незлічених концертах, фестивалях і конкурсах.
Жінки співають, солодко чи гірко
Полинь чи квіти - їм усе дарма
Спинися мить, коли співає жінка !
Вона пів світу серцем обійма.
Бо ж справді з кожним українцем іде по життю народна пісня. Немає такої події, такого почуття, яке б глибоко і яскраво не було відтворене в тій пісні.
На зустрічі лунали пісні із репертуару «Явора» , бо присутні, чи не всі були в його складі раніше, а зараз співають ще й Ганна Кольва, Надія Каут, Галина Клименко. Інші учасники - Наталія Гаряжа, Микола Пащевський, Поліна Сирбу, Лідія Іванівна та Іван Якович Вітенки, дружньо підхоплювали кожну пісню. І в решті, вже всі без винятку гаряче і щиро вітали співоче подружжя педагогів Вітенків. Адже саме 7 грудня у Івана Яковича День народження. Талановитий поет, людина світлої душі, автор прекрасних сценаріїв до всіх урочистих і веселих сільських свят, незмінний їх ведучий, на протязі десятків років.
Тому і бажали цій славній парі довгої, щасливої життєвої стежини: радості серцям, лагідних слів устам, ліричної пісні на двох, тепла та шани від людей. То ж вірші Івана Яковича, та баян Миколи Романів, хвилюючі слова ведучих, пісні, загадки та ще й затишно-домашнє чаювання створили атмосферу невимушеного, щирого спілкування і справжнього відпочинку. Розходилися всі надзвичайно задоволені, в піднесеному настрої і насправді безмежно вдячні Тетяні Питомець і Вірі Глебі за це маленьке свято для душі !
Поліна Сирбу. активний користувач Гаркушинської бібліотеки-філіалу.