На жаль чи на щастя, історію не можна змінити, бо вона — минуле, а час не має зворотного відліку. Але історію треба пам’ятати, щоб черпати з її сторінок не лише знання, а й наснагу працювати в ім’я майбутнього.
Що ми знаємо про цю трагедію? У літопис гітлерівського терору на окупованих територіях увійшли як символи масового винищення мирних людей білоруська Хатинь зі 149 вбитими карателями жителями, чеське Лідіце з 320 жертвами, французька Орадур, де есесівці знищили 642 особи. Але найбільша одномоментна каральна акція гітлерівців проти мирного населення відбулася 1-2 березня 1943 року в селі Корюківка на Чернігівщині. Близько семи тисяч жителів було розстріляно або спалено живцем у цьому поліському селі!
Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині.
Уночі 27 лютого 1943 року партизани розгромили нацистський гарнізон, визволили в’язнів з тюрми – сім’ї партизанів, активістів з усього району і поїхали в ліси. Налякані люди сиділи вдома або сім’ями вирушали до знайомих на околицю Корюківки, щоб звідти було легше втекти до лісу. Та з’ясувалося, що вони йшли назустріч смерті, бо вона чекала саме тут. Багато чоловіків і юнаків повтікали, бо вважали, що кара впаде в першу чергу на них, як це було в Тополівці, Єліно та інших селах. Наказ коменданта Корюківки був однозначний: «...Попереджаю населення сіл Гути Студенецької, Перелюба, Тихоновичів, Корюківки, що коли воно не припинить зв’язків з партизанами, названі села будуть спалені, а їх мешканці розстріляні...». Але більшість людей не вірила в найгірше, не наважувалася залишити домівку. Та й Корюківка - не хутір. Хіба ж можна розправитися з тисячами людей? Біда прийшла за наказом гітлерівського генерала Хайзінгера вранці 1 березня. Неспроможні розгромити партизанів у лісах, підкорити населення, нацисти вирішили знищити цей населений пункт. Каральний загін есесівців та поліцаїв оточив щільним кільцем містечко. Усе почалося з околиць. Есесівці заходили до хат, де збирались у тривозі люди, для перевірки документів. Убивали всіх – від немовлят до людей похилого віку. Йшли від хати до хати, а за ними йшли ті, що підпалювали. За три дні нацисти розстріляли, забили, спалили живими близько 7 тисяч мирних людей та повністю знищили місто.
За кількістю жертв Корюківська трагедія майже в 45 разів жахливіша за горезвісну білоруську Хатинь. Але, на відміну від Хатині, невідома усьому світу, проте історія з часом усе розставить на свої місця.
У першій половині 1980-х років було вже погоджено проект будівництва в Корюківці Меморіального комплексу на згадку про 256 спалених сіл України. Проте, завадив Чорнобиль. До проекту так і не повернулися. 1988 року про Корюківську драму розповів збірник «Вінок безсмертя», присвячений сотням мучеників. Нині про Корюківську трагедію нагадує Парк пам'яті, де встановлено кам'яні знаки з назвами сіл району, стертими гітлерівцями з лиця землі. Наприкінці 2010 року за кошти Чернігівської облдержадміністрації, вийшла збірка документів та спогадів очевидців «Корюківка, 1943: злочин проти людяності». Інститут історії України НАНУ 2005 року видав книгу «Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941–1943», де поденно зафіксовано всі злодіяння нацистів на території колишньої УРСР.
З метою збереження пам’яті про цю жахливу трагедію та виховання в українському суспільстві шанобливого ставлення до подвигу й жертовності попередніх поколінь в читальній залі центральної районної бібліотеки організовано виставку – шок «Спалені міста і села України».
Тож, віддаляючись від нас у часі, Друга світова війна і виборена в ній перемога не відходять у небуття. Бойовий і трудовий подвиг людей воєнного покоління — взірець для всіх нас, заповіт берегти мир, зміцнювати злагоду в суспільстві, спільними зусиллями долати всі незгоди і будувати краще життя.
Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування Миргородської центральної районної бібліотеки
