До 160-річчя від дня народження Марії Заньковецької

Знаменита театральна актриса трагедійного, комедійного і музичного жанрів, перша народна артистка УРСР Велика українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька народилася 4 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адосовського. Батько Марії служив титулярним радником Ніжинського повітового суду. Музично обдарований від природи, він мав гарний баритон, добре грав на фортепіано, скрипці, гітарі. У своєму маєтку організував хор кріпаків. Свою пристрасть до музичного мистецтва батько передав доньці. Удвох вони часто влаштовували для гостей сімейні концерти. З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні С.Ф. Осовської в Чернігові. Дівчинка з великим задоволенням поринула у світ знань, але більш за все любила імпровізувати перед своїми подругами різні танці та пантоміми, складала коротенькі п’єси і виконувала їх з великим натхненням, захоплюючи своєю грою учнів і вчителів. Прагнула вступити до консерваторії, щоб професійно вчитися співу. Але батьки й слухати не хотіли про майбутню кар’єру дочки як співачки. 27 жовтня 1882 року у міському театрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під орудою М. Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») І.П. Котляревського. Пізніше Марія Заньковецька працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це – переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» І.К. Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» М.П. Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» М.П. Старицького, 1892 р.), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882), Шевченкової Галі («Назар Стодоля», 1882) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос – драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності. Талант Марії Заньковецької був відомий не тільки на Україні, а й далеко за її межами. Єлисаветград, Полтава, Київ, Чернігів, Харків, Ростов-на-Дону, Житомир, Одеса, Петербург, Москва... Від вистави до вистави зростала слава актриси. Мистецтвознавці ставили Заньковецьку на рівень світових театральних зірок: італійки Елеонори Дузе, француженки Сари Бернар і росіянки Віри Комісаржевської. Про велич і неповторність хисту Заньковецької відгукувалися: Толстой і Чехов, Тичина і Рильський... Та хто міг залишитись байдужим до знедолених героїнь талановитої актриси. Вона жила і вірила в краще майбутнє рідного краю та в нове, вільне, національне мистецтво. У серпні 1906 року отримала пропозицію М.К. Садовського заснувати власний театр у Києві, не тільки прийняла її, але і забрала з собою майже всіх ніжинських аматорів, давши таким чином багатьом з них путівку на велику сцену. Переїхавши до Києва вона протягом 1919–1921 рр. працювала у Державному Народному Українському театрі, на базі якого у 1922 році було створено театр ім. Заньковецької (тепер Львівський український драматичний театр ім. М. Заньковецької). У грудні 1922 року, відзначивши 40-річчя своєї професійної акторської діяльності, Марія Костянтинівна назавжди залишила сцену. У 1923 р. багаторічне громадянське і мистецьке подвижництво Марії Костянтинівни по формуванню національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створенню школи сценічної майстерності було відзначено почесним званням Народної артистки України. 4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі, де згодом було встановлено пам’ятник роботи скульптора Ю. Білостоцького. На відзнаку пам’яті Марії Костянтинівни в Києві, у будинку, де вона мешкала протягом 1918–1934 рр., створено музей-квартиру (1960, реконструйовано 1990 р.), встановлено статую актриси у Маріїнському парку (скульптор Г. Кальченко). І на Чернігівщині пам’ятають М. Заньковецьку. Її ім’ям названо вулицю у Ніжині. Встановлено пам’ятники – в с. Заньки (1964, скульптор Ю. Станецький) та Ніжині (1993, скульптор О. Скобликов). Створено меморіальний музей в с. Заньки (з 1964 р.). У Ніжинському краєзнавчому музеї демонструється експозиція, присвячена геніальній актрисі. Згідно Постанови Верховної Ради України в 2014 році, на державному рівні відзначатиметься 160-річчя від дня народження Марії Заньковецької. Миргородська центральна районна бібліотека долучилася до святкування цієї дати, бібліотекарі відділу обслуговування провели мистецьку годину «Перлина українського театру» присвячену пам’яті знаменитої театральної актриси. Розповіли про її життєвий та творчий шлях, познайомили користувачів з маловідомими фактами життя прославленої актриси Марії Заньковецької. Вдало доповнила мистецьку годину інформативна відео-презентація, присвячена акторці. Провідний бібліотекар відділу обслуговування Ігольніцина Л.І. ознайомила відвідувачів з книгою: Козуля, Олесь. Жінки в історії України / О. Я. Козуля. – К. : Український центр духовної культури, 1993. – 255 с. У збірнику окремий розділ «Перша народна» присвячено Марії Заньковецькій. Життя і творчість видатної української актриси складає культурну славу нації і тому повинно наснажувати нові покоління. Де йшла вона – там сходили троянди, Куди дивилася – зірки. Із сліз її – займались діаманти, З зітхань – знімалися чайки. Хто чув її, той чув наш степ зелений, Стояв у нашому гаю. Той розумів наш біль і гнів шалений І плакав в нашому краю. О. Олесь Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки