6 січня виповнилось 80 років від дня народження нескореного, закатованого співця України Василя Стуса, який любив батьківщину більш за все, і поклав своє життя за її свободу.
І ось цими днями, для користувачів Слобідської сільської бібліотеки-філіал,було проведено годину-портрет "Василь Стус - летюча зірка української літератури"
З виступу бібліотекаря присутні дізналися про те, що першим поетичний доробок Стуса помітив Андрій Малишко. Василь Стус понад усе любив свій знедолений народ, хотів бачити Україну цивілізованою європейською державою, а не витоптаним полем, батьківщиною яничарів. Наприкінці 60-х в одному зі своїх автобіографічних нарисів він писав: "Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природнє почуття зненависті, звільняється від неї, як від скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина- це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б вірші не писав, а робив би коло землі..."
Так і не судилося Василеві попрацювати коло землі. Бо зі своїх 47 з половиною років Стус був невільником 12, а засуджений на 23 роки. Не довелося на рідній землі навіть померти. Помер він у ніч з 3-го на 4-те вересня 1985 року в тюремному карцері у селі Кучино Пермської області. А через кілька днів уже увесь світ знав, що помер відомий правозахисник та український поет.
Та все ж він переміг, бо життя дане йому Богом, прожив достойно. Він переміг, бо здійснилася його мрія бачити вільною свою Вітчизну. Він встиг сказати нове слово в українській поезії, піднести її на зло ворогам на вищі світові щаблі. І це найголовніша перемога Василя Стуса,за яку вічно буде вдячна йому Україна. Під час заходу звучала поезія автора у виконанні Наталії Дорогопулько, Марії Калініченко, Катерини Пономаренко.
Епоха не цінує геніїв за їх життя – вона згадує про них надто пізно. Яка жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і каятті.
1991 року Стуса посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990р.) 1995 року Василя Стуса нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (посмертно).
2005 року В. Стусу посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням Ордена Держави. Засновано премію ім. Василя Стуса.
Усе своє життя Стус ішов до України, до свого народу, несучи на плечах хрест правди і сумління, і знав, що сходить на Голгофу. Тепер він з нами навіки…
1991 року Стуса посмертно відзначено Державною премією ім. Т. Шевченка за збірку поезій «Дорога болю» (1990р.) 1995 року Василя Стуса нагороджено Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (посмертно).
2005 року В. Стусу посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням Ордена Держави. Засновано премію ім. Василя Стуса.
Усе своє життя Стус ішов до України, до свого народу, несучи на плечах хрест правди і сумління, і знав, що сходить на Голгофу. Тепер він з нами навіки…
Наталія Дорогопулько, бібліотекар І категорії Слобідської сільської бібліотеки-філіалу