Є в історії українського народу багато кривавих та складних подій, але є такі, що не можна збагнути ані розумом, ані серцем.
Голодомори… Нестерпний біль спричиняє перша складова слова, а уявити, що таке можна було заподіяти навмисно для знищення мільйонів людей… Але це сталося! Як не жахливо навіть згадувати про це, але ми мусимо. Мусимо, щоб віддати шану закатованим голодом людям, дати історичну оцінку діям тодішньої «народної влади», усвідомити наслідки жахливих лихоліть, а головне — навчитися розуміти найменші спроби «великих людей» досягти «великих цілей» ціною життя дитини, людини, нації. У четверту суботу листопада відзначається національний День пам’яті жертв голодоморів.
До річниці голодомору в Хомутецькій сільській бібліотеці було підготовлено годину скорботи «Не погасити пам'яті вогонь» , де бібліотекар ознайомила присутніх із причинами і наслідками жахливої трагедії, спогадами і свідченнями очевидців, хто у своїй пам'яті через все життя проніс ці страждання і біль. Присутні хвилиною мовчання увіковічнили пам’ять по тих, хто прийняв мученицьку смерть в 1932–1933 роках, по наших пращурах. Ця страшна трагедія торкнулась майже кожну українську сім’ю. У читальній залі бібліотеки оформлено книжкову виставку « І пам’яті свіча не згасне» ,
на якій представлені документи та матеріали, які розкривають перебіг, причини та наслідки трагедії Голодомору для українського народу.
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Щоб не стерлася пам’ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні покоління того знання, яке характеризує націю українців, запалімо свічку пам’яті жертвам Голодомору.
Схиліться! Свічку запаліть.
Хто у молитві, хто у серці чуйте,
Як кам’яніє краю біль століть.
Навіки до тридцятих ми прикуті.
Людмила Бабич , завідувачка Хомутецькою сільською бібліотекою