Миргородська центральна районна бібліотека 
Блог
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Календар
«  Квітень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Друзі сайту
Головна » 2020 » Квітень » 30 » Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити
14:14
Уклонімось низько до землі тим, хто в серці буде вічно жити
 
            Друга світова війна…Страшна війна 20 століття,пекуча рана,яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни –переможці проявили чудеса   героїзму, стійкості, мужності-билися за кожний клаптик рідної землі, вистояли і перемогли. Для  України ціна тієї перемоги жахлива  -мільйони людських життів.
            З кожним роком відлітають на небеса душі тих,хто ціною свого здоров’я
відстоював мир на землі. Ганна Федорівна Свир
 
 
 
 
 
 
- голова ветеранської ради села Кибинці говорить :  «У нашому селі , на жаль,  не залишилося в живих учасників бойових дій. Але живуть тут люди, життєву дорогу, яких зачепила та поранила війна».
 
           
 Білобров Ніна Володимирівна в роки Другої світової війни постраждала
від нацистських переслідувань. Народжена в таборі, вона, малолітній в’язень.
Про поневіряння ,яких там зазнали з матір’ю, згадувала по спогадах неньки
«Табірний порядок був поставлений так, щоб морально зламати людину або
взагалі її знищити. Доводилось терпіти голод і муки. Але мама не впадала у відчай .Іскра надії і віри в життя не згасала в її серці за найнесприятливіших
обставин .Разом з іншими ув’язненими вона часто згадувала рідну домівку.
          
  
 
 
 
 
  Ніколаєнко Ганна Єгорівна,яку фашисти захопили під час облави разом з іншими односельчанами Ребрик Євдокією та Москаленко Пріською. Бранців привезли відразу до Миргорода,вночі погрузили у товарняки і відправили до Німеччини. Довезли бранців до міста Франкфурта,де поселили у таборі для військовополонених,що знаходився у лісі і був обнесений колючим дротом.
             До табору приходили старі німці-фермери, щоб відібрати собі робітників, безкоштовну робочу силу. Хазяїн суворо контролював виконання робіт,а роботу доводилось виконувати важку: підв’язувати виноград, доїти і порати корів, збирати урожай. Назбиравши торбинку сухого пайку , при найменшій нагоді передавала бранцям табору. Пам’ятає жінка ту довгоочікувану ніч ,коли німецьке село почали бомбити радянські та американські літаки. Жандарми вигнали всіх остарбатерів серед ночі на околицю села і погнали їх полем. І це було довгоочікуване визволення. В першу чергу  на Батьківщину відправляли  поранених бійців,тому молодій дівчині довелося ще попрацювати на видачі сухих пайків.
            Додому прибула Ганна Єгорівна 21 листопада 1945 року. По закінченні війни
працювала охоронцем на Кибинському  спиртозаводі, доводилося з автоматом
охороняти зерно. Згодом працювала на заводі кухарем,а після того,як завод вивезли з села,готувала обіди у сільській лікарні.
 
Матвієнко Надія Антонівна з сумом розповіла про свого батька Ткаленка
Антона Павловича. Він народився у селі Кибинці 1910 року .Коли розпочалася
Друга світова війна його залишили працювати бригадиром тракторної бригади
. Восени 1941 року радянські солдати ,стримуючи напад ворога почали від
ступати,їм довелося переховуватися в Кибинцях. Часто голодні солдати заходили в тракторну бригаду,де знаходилася кухня. Антон Павлович разом з
кухаркою годували бійців. Одного разу солдати забігли в палуб від переслідування
Тоді ,не роздумуючи, Ткаленко перевдягнув радянських бійців у брудний одяг і посадив за столи , пояснивши окупантам .що обідають трактористи. Ті поїхали, а радянські воїни були врятовані. Дочекавшись вечора бійці пішли .Але через деякий час ,Антона Павловича викликали у сільську раду,там йому пояснили причину виклику.4 листопада 1941 року його розстріляли на території Кибинської сільської ради. Рідні поховали його
на старому кладовищі від поля. Лише після закінчення війни на могилі встановили пам’ятник, спочатку він був дерев’яний. Згодом,у 1953 році ,було встановлено на земляному насипі пам’ятник у вигляді «піраміди»  з написом
«Ткаленко Антон Павлович 1910-1941».
           У Кибинцях проживають рідні Антона Павловича:дочки Марія та Надія зі своїми сім’ями.
 
             Розум не сприймає статистики і втрат серед мирного населення. Але душа
кожного українця болить за непрожите життя, нейздійсненні  мрії тих ,хто загинув у лютому ,жорстокому коловороті війни.
Надія Глушко , завідувачка Кибинською сільською бібліотекою
Переглядів: 26 | Додав: bibliomirg | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2020
Зробити безкоштовний сайт з uCoz