У вирі українського літературного життя кінця 50-60 років XIX століття яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Йому належить пальма першості в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. Він намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів - піснях, фольклорно - етнографічних нарисах, оповіданнях.

Народився Анатолій Свидницький 13 вересня 1834 року в с. Маньківці Гайсинського повіту на Поділлі в родині священика. У дев’ятирічному віці Анатолія віддали до Крутянської духовної школи в сусідньому Балтинському повіті.

Сімнадцятирічним юнаком Свидницький приїздить у Кам’янець-Подільський продовжувати навчання у Подільській духовній семінарії.

Формування світогляду Свидницького, який за спогадами сучасників, відзначався життєрадісністю, іронічним ставленням до життя, потягом до всього нового значною мірою відбувалося всупереч теологічному спрямуванню семінарської освіти.

Ще з села юнак виніс любов до пісні і музики, записував народні пісні, легенди, приглядався до селянських обрядів, виявляв інтерес до природничої науки. Так у семінариста визрів намір остаточно порвати з духовною кар’єрою. За рік до завершення навчання Свидницький вступає спочатку на медичний, а потім переводиться на історико-філологічний факультет Київського університету.

З перших днів перебування в Києві Анатолій зіткнувся з складними матеріально-побутовими труднощами, адже батько позбавив його будь-якої підтримки.

Навчаючись в університеті, він активно включився в студентське громадське життя, виявляв зацікавленість суспільно-політичними питаннями того часу, контактував з членами студентського політичного товариства, був серед тих, хто організував у Києві дві недільні школи. Через матеріальні нестатки Анатолій не зміг завершити свою освіту

Восени 1860 року Свидницький складає при університету іспит на звання учителя російської словесності, показавши при цьому відмінні знання з мови та методики її викладання і отримує призначення до Миргородського повітового училища на Полтавщині.  Крім занять в училищі він працює у відкритій з його ініціативи недільній школі, пропагуючи прогресивний звуковий метод навчання грамоти, використовуючи у викладанні українську мову. Підготував підручник «Російська азбука» (видано 1868 р.), написав філологічну розвідку «Вимова наша українська і потреби нашого орфографування».

Анатолій Свидницький був одним із перших дослідників творчості Т.Г.Шевченка – організував у м. Миргороді публічну бібліотеку. В 2011 році, з нагоди 150-річчя Миргородської міської публічної бібліотеки імені Д.Гурамішвілі, було встановлено і відкрито на приміщенні книгозбірні меморіальну дошку Анатолію Свидницькому

Тут же розпочав свою літературну діяльність. Працює над романом «Люборацькі», написав фольклорно-етнографічні нариси «Злий дух», «Великдень у подолян», «Відьми, чарівниці й упирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського», а також декілька оповідань.

 

 

Запідозрений у неблагонадійності в роки посилення реакції, Свидницький змушений залишити Миргород. Перебування  А.П.Свидницького в Миргороді було не тривалим, але зроблено так багато, що дає підстави тим, що нині живуть у місті, записати його ім’я і діяння на сторінки нашої історії,культури і освіти. Вдячні миргородці пам’ятають його діяльність і одна з вулиць нашого міста носить його ім’я.

23 лютого 1865 року Анатолія Свидницького було переведено на посаду губернського акцизного чиновника до Чернігова, але там він не затримався і влітку наступного року повертається до Козельця. Тут він живе до початку 1868 р., а потім переїжджає на постійне проживання до Києва.

Найвизначнішим твором Анатолія Патрикійовича  Свидницького є роман «Люборацькі».

 

 

 Це перший в українській літературі соціальний роман. Письменник розпочав його писати 1861 року в м. Миргороді, а завершив наступного року в Козельці. Але за життя письменника цей твір так і не було видано. Тільки у 1885 році він за значними пропусками був виданий Львівським журналом «Зоря», а повністю

роман було надруковано 1901 року.

Анатолій Свидницький є автором оповідань та нарисів з життя тогочасного українського суспільства. Кращими з них є «На похоронах», «Хоч з мосту та в воду», «Жебраки», «Пачковози». Йому належить також ряд фольклорно-етнографічних праць, найвизначнішою з яких є «Великдень у полян», яка надрукована 1861 року в журналі «Основа».

Творчість Свидницького високо цінував Іван Франко, який ставив його творчість поруч з творчістю І. Нечуя-Левицького та П. Мирного.

Помер письменник 18 серпня 1871 року.

13 вересня 2014 року виповнюється 180  років з дня народження відомого українського письменника Анатолія Патрикійовича Свидницького. З цією метою в центральній районній бібліотеці підготували і провели літературну годину «У вічному пошуку істини», бібліотекарі відділу обслуговування розповіли яким  неспокійним, бурхливим, багатим на події видалося життя Анатолія Патрикійовича, а також підготували відкритий перегляд літератури «Гарячою любов’ю обіймав народ» на якому представлені твори письменника.

 

 

 

 

 

Анатолій Свидницький  як істинний геній своєї землі утверджував її невмирущі вічні цінності. І, не спиняючись, перебував у вічному пошуку себе, у вічному пошуку істини. Він був на передовій вічної війни добра зі злом. І згорів – миттєво, як зірка на льоту, все-таки встигнувши виконати свою місію і залишивши по собі слід світла

 та добра.