Максим Рильський любив повторювати: "Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього". А наше минуле - це традиції і звичаї українського народу. Вони повчають, виховують, дарують мудрість. Наш народ має безліч прекрасних і цікавих традицій та звичаїв, але не про всі нам відомо.
Тож працівники Миргородської районної бібліотеки для дітей вирішили познайомити своїх читачів та їх мам із давнім, майже забутим, гарним, ніжним, дивної краси обрядом першого закосичення.
Коли в сім’ї народжується маленьке, миле дівчатко – це справді диво. Поки дівчинка маленька, тільки й турбот, що радіти сонечку, тільки й справ, що рости здоровою, набиратися розуму. І в цей період свого життя дівчинка носить вільне, розпущене волосся, прикрашене віночком.
Та наставав той час, коли вона ставала помічницею - допомагала матусі. А розпущене волосся їй заважало. Тому треба було підбирати його, а точніше заплітати.
Дівчатка других класів групи продовженого дня Миргородської МСШ І-ІІІ ст. №5 (класовод Інні Сусоля) – справжні мамині помічниці, що й довели, швидко впоравшись зі всіма завданнями конкурсів. Вони не тільки почистили картоплю, відділили квасолю від макаронів, а й прочитали вірші про маленьких господарочок.
А потім попросили своїх мам заплести кіски:
Благослови, мати, косу заплітати,
Косу заплітати, у стрічку вбирати.
Щоб виросла довга , густа та красива
І раніше своїх годочків щоб не була сива.
Хлопчики-однокласники, які теж прийшли на свято, привітали дівчаток віршами, подарували стрічечки та сувеніри. А потім з повним правом посмикали за заплетені коси, вітаючи їх.
Закінчилось свято веселими піснями і танцями та фото на пам’ять.
Тож спроба повернути життя ще одному з призабутих звичаїв народу — закосиченню – вдалася. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом, передаватиметься новим поколінням. І як би нас не переконували про старомодність коси, але в дівочих косах є своя принада, щось ніжне, близьке, щемливе і священне.
Зоя Єщенко, пров. бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей
|
