Указом Президента України № 702/2015 «Про заходи у зв'язку з 30-ми роковинами Чорнобильської катастрофи», 2016-й рік оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам'яті жертв Чорнобильської катастрофи. Миргородська центральна районна бібліотека до цієї дати готує збірку спогадів учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
(Спогади учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС
Ярмаківської сільської ради)
Чорнобиль – це наша пам’ять, наш біль, відлуння якого стихне ще не скоро. Ми низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді у ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті, хто свідомо віддав своє життя і здоров’я, виконавши синівський обов’язок перед рідною землею та народом.
Довгий час влада не розголошувала масштаби аварії, та коли стало зрозуміло, що подолати її нелегко, було кинуто всі сили для її ліквідації. Не стояли осторонь цього лиха і жителі сіл Єрок та Ярмаків, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: Квітка Михайло Григорович, Квітка Михайло Михайлович, Матюшенко Олексій Вікторович, Мащенко Іван Олексійович, Овчаренко Василь Іванович, Степанько Іван Іванович,Супрун Валентин Григорович, Шовкопляс Петро Володимирович та нині покійний Цуркан Григорій Васильович, які виконували свій громадянський обов’язок. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни.
Своїми спогадами поділився Квітка Михайло Михайлович, який перебував з 01.06. по 11.09.1986 року в селі Корогод Київської області: «Що везуть нас у Чорнобильську зону, ми лише здогадувалися. Остаточно переконалися в цьому тільки в Лубнах, коли формували дивізію. Зі мною були декілька односельців, але їх відправили додому, а нашу дивізію направили в село Корогод Київської області. Там нам довелося обгороджувати колючою проволокою 30- кілометрову зону, щоб до неї не заходили люди. У зоні знімали верхній шар землі лопатами, вантажили на машини і вивозили на могильники. З метою захисту від радіації нам видали одяг та респіратори.
Працювати доводилося тяжко, хоча самопочуття було не зовсім добре. Відпочивати ж вивозили в спеціально обладнані наметові містечка. Після повернення з Чорнобильської зони працював водієм у рідному селі. Проте перебування в Чорнобильській зоні далося взнаки, різко погіршився стан здоров’я. Зараз маю ІІ групу інвалідності».
З болем у душі згадує ті жахливі дні і Овчаренко Василь Іванович, який перебував з 28.04.по 05.05.1986 року в селі Гаївка Київської області. «Коли прийшла повістка із військкомату, я працював водієм в Миргородській сільгосптехніці, а проживав в селі Ярмаки. Відправили мене в село Гаївка Київської області. В той час із села евакуйовували населення до Києва. Моє завдання було вивозити багаж цих людей. Ночували в машинах, їли те, що брали з дому, або купували на базарі. Після повернення із Чорнобильської зони відчув суттєве погіршення стану здоров’я, згодом став інвалідом ІІ групи. По приїзду із зони довгий час працював водієм у селі Ярмаки».
По сьогоднішній час спливають в пам’яті ті страшні дні, які прийшлося пережити в Чорнобильській зоні і Степаньку Івану Івановичу.
Він перебував з 02.08. по 03.09.1986 року в селі Грушне Гомельської області. Ось що він згадує: «В 1986 році працював в КСУ-62 машиністом земснаряда. В кінці липня отримав повістку з військкомату і був відправлений в село Грушне Гомельської області. По прибуттю туди видали респіратор. Мені доводилося вивантажувати щебінь для будови дамби на притоках річки Прип’ять. Ночувати возили за декілька кілометрів в наметове містечко, годували добре. Але самопочуття було не зовсім хороше. Видавали нам якісь таблетки, переконуючи, що вони зменшують вплив радіації. Поруч зі мною працювали почергово мої земляки: Квітка Михайло Григорович, Матюшенко Олексій Вікторович,Шовкопляс Петро Володимирович, Мащенко Іван Олексійович та Супрун Валентин Григорович.»
На жаль, до сьогоднішнього дня дожили не всі наші земляки, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, серед них і Цуркан Григорій Васильович. На роботах по ліквідації аварії на ЧАЕС перебував з 03.05. по 30.05.1986 року та 03.06. по 30.06 1986 року в місті Прип’ять. Помер у 2004 році у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з перебуванням у зоні підвищеної радіації.
Ось як переказує спогади свого чоловіка про участь у ліквідації аварії його вдова Цуркан Тамара Василівна: «Григорій Васильович працював в КСУ-62 бульдозеристом. Відразу після травневих свят був мобілізований в місто Прип’ять на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Працював бульдозеристом по захороненню радіоактивної техніки. Робота була важка й небезпечна, адже працювати доводилося поблизу атомної станції. Відразу видали протигаз, проте довго в ньому неможливо було працювати і часто доводилося його скидати. Замість обіцяних півгодини працювали декілька годин, потім відпочивали і знову приступали до роботи. Із-за такого напруженого ритму роботи часто погіршувалося самопочуття: нудило та боліла голова. Ліквідатори тоді не розуміли, що радіація була надзвичайно висока і небезпечна. Вражала велика кількість серед ліквідаторів солдат строкової служби, які були кинуті в саме пекло катастрофи на ЧАЕС. Григорій Васильович пропрацював на захороненні радіоактивної техніки два місяці».
Жителі села Єрки мають можливість детально ознайомитися з інформацією про внесок наших земляків у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії на оформленому в сільській бібліотеці перегляді літератури «Чорнобиль: біль і мужність».
Скільки б не минуло часу, з чиїх би вуст не злітали слова про наслідки чорнобильської катастрофи, але вони були, є і залишаються сурмінням третього Ангела. Це трагічне сурміння й падіння зірки Полин ось уже тридцять років з трепетним страхом слухає весь світ. Бо Чорнобиль не зник, не стлів, не розвіявся. Наш земний уклін, наша довічна вдячність всім тим, хто, ризикуючи життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії.
Людмила Роменська, бібліотекар Єрківської сільської бібліотеки
