Богдан Йосипович Чалий народився 24 червня 1924 року в Києві у родині лікарів. Раннє його  дитинство  минуло в старовинному Заславі, на зелених берегах річки Горинь. Згодом, коли сім’я переїхала на Київщину,  Богдан Чалий навчався в Бишівській середній школі, відвідував шкільний літературний гурток. Тоді ж у газеті «За більшовицькі колгоспи»  був надрукований його перший вірш.  Навесні 1941 року закінчив школу-десятирічку. Вчився в Орджонікідзенському піхотному училищі. Восени 1942 року пішов на фронт. Під час Великої Вітчизняної війни  брав участь у боях за Воєнно-грузинську дорогу. Після поранення і тяжкої хвороби жив у Таджикистані, друкувався  на  сторінках  місцевих  газет. На початку  1943 року

Б. Чалий знову на фронті. Нагороджений орденами і медалями. По війні працював у редакціях газет та журналів у Києві. Двадцять три роки редагував журнал «Барвінок». Був секретарем  Правління Спілки письменників України. Жив у Києві. Помер 20 травня  2008 року.

Перша книжка Б.Чалого для дітей "Ясного сонячного ранку" вийшла в 1947 р. Відтоді письменник видав понад двадцять книжок віршів, балад, поем та одноактних п'єс, серед яких найбільш відомі: "Весняний шлях" (1950), "Наша вчителька", "Діти миру" (1951), "Ми навіки подружили", "Хто такий Каракурта?", "Продавці заморських сувенірів" (1957), "Граф Монте-Крісто" (1958), "Хороші імена" (1959), "Літак вирушає з Мирного" (1960), "Космонавт", "Балада про Чорнобородих" (1961), "Ласкаво просимо!" (1969), "Дума про Київ та його витязів" (у співавторстві з О.Пархоменком, 1970), "В усіх-усіх республіках" (1974), "З моєї поштової скриньки" (1983), "Приглашу я сто ребят" (1984); прозові книжки "Вітер з України" (1968), "Формула хризантеми" (1976).

 Письменник багато подорожував світом. Зокрема, побував у Чехословаччині, Польщі, Франції, Марокко, Бельгії, Голландії, Канаді. І кожна подорож народжувала нову книгу: "Про милу Прагу та двох Зденеків" (1963), "Ніч Амстердама", "Балада про живого манекена" (1964), прозова книжка "Марокко, світанок" (1964), "Брате мій, Алжир" (1965),"Балада про в'єтнамську школу"(1967).

     Найпопулярнішими серед дітей стали книжки про Барвінка: "Як Барвінок став героєм" (1966), "Як Барвінок та Ромашка у вирій літали" (1968), "Барвінок і Весна" (1971), "Сто пригод Барвінка та Ромашки" (1973), "Барвінок у школі" (1977). У його творчому доробку це найбільші і, мабуть, найвизначніші твори, які користуються заслуженою популярністю і сьогодні.

 

                          ПРО ПРИГОДИ БАРВІНКА І ЙОГО ДРУЗІВ

 

            Юний друже, найпершу казку про Барвінка – «Про відважного Барвінка і коника Дзвоника» - Богдан Чалий написав разом з Павлом Глазовим. Пізніше Богдан Чалий створив казки «Як Барвінок став героєм», «Як Барвінок і Ромашка у вирій літали», «Барвінок і весна», що ввійшли до книги «Сто пригод Барвінка і Ромашки». Четверта казка цього циклу – «Барвінок у школі».

Казка   «Як Барвінок став героєм»  розповідає про те, як на городі діда Гната з’являється  новий житель – Барвінок, якому судилося стати  героєм. А починалося це так:

-          Гей ви, родичі городні,

Зухвалість Барвінка вразила родичів. Та академік Часник знайшов на хвалька управу. Він  виявив, що Барвінок не знає грамоти і не вміє рахувати.  Цим довів малого до сліз. Та дід Гарбуз розповів заплаканому Барвінку про скарб, захований у «чорному краї»:

             …

-          Та не я ж Барвінком буду,

Городні родичі  радять Барвінку загнуздати Коника, що скаче лугом, та збиратися в дорогу.

Самого  Богдана Йосиповича завжди приваблювали хлопчаки, які прагнули до  подвигу, сміливих вчинків, рішучих дій, участі у важливих, «дорослих справах». І маленький Барвінок саме такий. Відвага і кмітливість допомагають йому перемогти недругів, могутніших і вищих зростом.

Він безстрашно вступає в поєдинок з підступним і зубатим Тхором, хоробро веде бій з цілою армією жуків-довгоносиків і  колючих бур’янів на чолі з жорстоким царем Осотом.

Ратні подвиги він здійснює не задля особистої слави, не задля власного задоволення і користі. Він поспішає на допомогу ображеним і нещасним, рятує Трактора, що застряв у болоті, виручає з біди безвинного Півня, вириває з рук всемогутнього Будяка бідну Ромашку. В подорожі до заповітного  скарбу він знаходить вірних друзів, які безкорисливо приходять йому на допомогу. В решті решт скарб знайдено. Родичі радо зустріли  героя. Скарб, чарівний ранець, розкривали всі гуртом. А що в ньому:                                      Книжка!

-          Це ж букварик! – закричали,

-          Наймудріше в світі – книжка! –

-           Був і я колись… школярик.

 

            Юний друже, а чи готовий ти вирушити в нову подорож з Барвінком? У другій казці автора  "Як Барвінок і Ромашка у вирій літали" йдеться про нові пригоди маленьких героїв у тропічній країні Тулумбас, куди з настанням холодів полинули вони на крилах лелек.

            Тулумбас зустрів їх негостинно.  В першу ж  ніч герої потрапили  до повстанців, які спочатку прийняли їх за «шпиків царя Бамбука».  В країні йшла війна між простими жителями джунглів та військом Бамбука. Серед царських слуг - давній знайомий Барвінка Тхір. Тут він - царський радник, бо продав свою жалюгідну душу заморському царю Бамбуку і почав прислуговувати йому. Погрозами і підступними діями Тхір сподівається примусити Барвінка і Ромашку зрадити рідний народ, залишитись назавжди в заморській країні, відректися від своїх переконань.

            Непокірні маленькі герої категорично відмітають пропозицію зрадників і допомагають біднякам Тулумбаса звільнитися від рабства. Дізнавшись про те, що  цар Бамбук боїться співу солов’я,  прикладають всіх зусиль, аби пташка заспівала  «в чужині».

            Соловейко ж – тьох та тьох,

-          Влада кінчилась моя!

            Цар Бамбук і його слуги втікають з країни. В Тулумбасі запанував мир.

            Пташки відчули подих весни на милій Вкраїні і почали поспішати до рідної землі. Барвінок, Ромашка і Коник-роботяжка попрощалися з новими друзями: Чорною Кавою, Ананасом і Бананом. І на дужих лелечих крилах повернулися додому «навстріч весні».

                                                                                             

                                                            

Весна сама по собі не приходить, її потрібно відвоювати у зими - така головна думка третьої  казки Богдана Чалого «Барвінок і весна».

            Старий лелека-воїн, який мав честь останні три роки сурмити про прихід весни, доручає цю місію Барвінку та Ромашці.

            Вам удвох потрібно конче

            Дуб чекає сурмача!

            У дуплі старого дуба захована дудочка. Вона  дається в руки  лише тому, хто доведе свою доброту, чесність і хоробрість у бою і праці. Крізь всі випробування пройшли завзяті герої казки Барвінок та Ромашка і завоювали право просурмити на чарівній дудочці весняну мелодію. Вони принесли з собою весну. В цьому їм допомогли Синичка, Білка, кабан Захрюка, працелюбні Бджоли і Мурашки. Без друзів важко було б звільнити землю та її жителів від усього того, що гальмувало прихід весни - невігластва і неграмотності, пияцтва і куріння, від ворожнечі і обману. Старий Дуб правильно казав:   "Провістить весну неважко –

              Захищати слід її!»

              А Барвінок і Ромашка виявилися хорошими провісниками та захисниками весни.

            Саме за цей твір Богдан Чалий в 1974 році  на XIV конгресі Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури отримав почесний диплом Міжнародної премії імені  Г. Х. Андерсена.

            Вслід за цією казкою автор пише нову – «Барвінок у школі».

Юний друже! Ти, мабуть, здогадався, що нарешті нашому Барвінку знадобиться чарівний ранець та букварик, з якими він повернувся з першої героїчної подорожі.

 

            Отож, розпочинається казкова історія про силу навчання, до якого треба прагнути, долаючи всі перешкоди. А в Барвінка та його однокласників їх сталося чимало. В перший день довелося відвойовувати в Сойок шкільний Дзвінок, долати перешкоди царя Мухомора, штурмувати шкідників… А чого варті хуліганські витівки тхореняти Матюхи?

            Отож, мерщій беріть до рук казки Богдана Йосиповича Чалого і починайте читати.  

 

            «Писати я почав рано, у п’ятому класі чи четвертому, в Бишівській середній школі. Перший вірш про Іспанію. Вчителька української мови та літератури Марія Іванівна Фатюк, маленька, чорноока, натхненна жінка, віднесла мої каракулі до районної газети «За більшовицькі колгоспи». Надрукували. Марія Іванівна не вгомонилася. Зібрала всі нові мої вірші – і в наркомат освіти. Проводився літературний конкурс школярів. Одержав премію – путівку в Ленінград. Тоді ж познайомився з чудовою людиною, автором найпопулярніших тоді повістей «Дуже добре» і «Десятикласники» Олександром Івановичем Копиленком. Подружилися з ним міцно. На полювання разом їздили, на щук. Жаль, рано пішов з життя цей чоловік, який по-справжньому любив літературу і характером, доброю захопленістю нагадував вчительку Марію Іванівну, педагога-чарівницю.

            У старших класах друкувався в газетах та журналах. Чудом встиг закінчити перед війною десятирічку. Два класи за один рік, за наполяганням мудрої мами. Важко було, але цікаво. Витримав! Двадцять другого німці бомбили Київ. Двадцять четвертого червня – мені сімнадцять. Батька й матір, обоє лікарі, одразу мобілізували. З батьком зустрічалися після війни, командував польовим госпіталем. З матір’ю – просто дивина! – зустрілися на війні двічі, зовсім випадково, за велінням долі. У сорок першому працював у колгоспах Старо-Бишівського району, там, де була Паша Ангеліна. З хлопцями мого віку, ще не призваними, але під опікою військкомату. Помирав від сонячного удару, лежав у якійсь хаті. Поруч проходила мамина частина. Побачила мама на шляху хлопців, схожих на мене, поцікавилась: «А Богдана знаєте?» - «Ну, як же, захворів бідолаха». Розплющую очі, а мама схилилася наді мною. Виходила. Друга зустріч – після поранення, після боїв на Кавказі. Переплив Каспій. Відпускник, на долікуванні. Ковтнув верблюжого молока в Туркменії, от і Таджикистан. У Сталінабаді познайомився з Мірсаїдом Міршакаром, молодим і красивим. Видав він мені талони на бавовняну олію, ордер на якусь кибитку. Прилаштував мої вірші в «Комуніст Таджикистана». Якось каже: «Чув на вокзалі українську мову. Якийсь госпіталь розвантажується. Збігай подивись».

            День туманний, мряка. Куди йти? Раптом жінка назустріч, навскоси від мене, в офіцерській формі. «Де тут госпіталь, що прибув з фронту?» Здригнулася, обернулась. Мама!

            Та повернемося в сорок другий. Працював на Північно-Осетинському радіо, писав вірші російською мовою. Друкувався в «Социалистической Осетии».

            А навесні – Орджонікідзівське піхотне училище. Перенесли ми його на власних плечах у Грузію. По Військово-Грузинській. Було гаряче, німці взяли Ростов, рвалися на Кавказ. Бої були запеклі. Пам’ятаю, як ішли фрици в чорних сорочках по кукурудзяному полю. Здавалося, їм море по коліно. Та тільки ми зупинили їх. Ходив у штикову, гранат покидав немало, стріляв добре, ще з довоєнних часів. Був «ворошиловським стрільцем», батько мисливську рушницю подарував. Доводилося і драпать від німців. І через гори по азимуту пробирались, відрізані танками. В районах Ельхотово і Дар-Коха наші знищили понад вісімнадцять тисяч фриців, тридцять вісім танків. Під Алагіром мене поранили. У лобовій атаці. Госпіталі… А у березні сорок третього знову на фронт, на Курську дугу. Влітку несподівана зустріч на фронті з Євгенієм Долматовським. Прочитав мої вірші, дещо надрукував у газеті «Красная Армия». Після взяття Бреста познайомився я в політуправлінні з Антоном Ружанцем, присланим з  Москви редагувати обласну газету «Зоря». Він сказав мені: «Після війни повернешся до Києва, обов’язково розшукай мого друга Валентина Бичка. До речі, він чудовий дитячий письменник, допоможе». Добре було говорити про Київ, коли попереду ще й Варшава, і Берлін. П’ятого травня ми в Берліні вибралися на дах рейхстагу, потрималися за прапор Перемоги. Після війни привіз я до Києва книжку «дорослих» фронтових віршів, її підтримав Леонід Вишеславський, але книжка так і не вийшла. Пішов до Валентина Васильовича Бичка, він узяв мене на роботу в республіканську піонерську газету «Зірка», схилив до дитячих віршів. Я знову почав писати українською мовою. А на нараду молодих (Перша всесоюзна нарада молодих письменників, 1947р.) попав випадково – на вакантне місце в українській делегації. А до неї входили такі кити, як Платон Воронько і Олесь Гончар…» ( Література. Діти. Час.: Вип. 11. – К., 1986. – С.75 – 77.)

            «Казка для мене з дитинства, як хліб і вода, як дихання. Батько мій, лікар-хірург, який врятував життя сотням людей, і в мирний, і в воєнний час, вічно перевтомлений, гірко пропахлий йодом, ніби оживав, духом багатів, розповідаючи мені, малому, казки. Ляже поруч, руки під голову, примружить очі і – захоплюючі народжуються імпровізації. В основному – про птахів. Щиглів, горобців, ластівочок, чижів. «Яких сьогодні героїв хочеш?» - питає батько. Я: «Лелека нехай буде, жайворонок, бабка». Батько всміхнеться, затамує на мить подих, і от народжується чудо – нова казка…

            Чим вище задирає носа наука, тим казка потрібніша людині…» ( Література. Діти. Час.: Вип. 11. – К., 1986. – С.78.)

 

            «Малым хлопчиком я любил произносить вслух, точно волшебное заклинание: «Барви-и-нок! Барви-и-нок! Барви-и-нок!» Чуть нараспев, запрокинув голову, с нежным ударением на букве «и». Уносился этот дивный звук в дальние края. На реку Горынь, до которой три шага, в лес, на цветущий луг. Или просто в сад, в малиновую глушь, где стлался по земле, храня прохладу, странный синий цветок на вечнозелёных листиках. Мой барвинок...

            Казалось, в этом слове поют все соловьи и жаворонки. Да ещё глиняные и оловянные свистульки, купленные на изяславльском великом базаре. Ах, как ласково отзывались они, как дружно, созвучно любому настроению. Весёлому и грустному, тревожному и озорному. Что тут удивительного! Проверенное колдовство. Ведь здравствует барвинок вот уже сотни лет во многих украинских песнях. Живой свидетель жизни прошлой, полной борьбы, сложных человеческих переживаний. В песнях же о любви, о светлой дружбе особенно звонок этот, чтимый дедами и отцами, чудо-цветок барвинок, тихо прявший синие кружева вокруг задумчивых бедняцких хат.

Есть у Михаила Врубеля, величайшего из художников, изумительная акварель — «Барвинок». Ослепил однажды рисунок, потряс меня. Было это вскоре после войны. Пескги-краски собраны в нём в единую, волнующую мелодию. Нежный цветок вдруг увиделся мне, демобилизованному солдату, сказочным человечком в небесного цвета сорочке, мчащемся на синей молнии, где-то между тучами и огромным солнцем. Сколько достоинства, сколько славного озорства! Ах, барвинок, барвинок, мой лес, моя Горынь, ромашки да васильки...

            Ну, а вскоре (вот судьба!) поручил мне украинский комсомол редактировать журнал. «Барвинок». Для младших школьников. С удовольствием принялся за работу. Сам начал писать для детей, другим помогал. Но, между прочим, с годами всё больше шло писем в редакцию. Расскажите, мол, о Барвинке. Пионер он или октябрёнок? Или древний сказочный герой? Что ж, понятно. Притомились старинные песни, забываются. Многим не угнаться за нынешними ритмами. Новые мелодии, другие цветы, более яркие. Стали подумывать, не стоит ли переименовать и журнал. Правда, жаль, слово-то певучее какое. Да и сам цветок... Ведь засохнет в песенниках и толстых словарях. Тут вспомнился снова врубелевский барвинок-человечек...

            Пригласили лучших художников на совет. Думайте, ищите. Нужен новый герой. Современный, сказочный Барвинок. Маленький, задорный казачишка. С юморком, с лукавинкой. С мальчишескими ошибками.

            Появились в «Барвинке» первые рисунки. С кратенькими подписями - рассказами. Нам понравилось, как изобразили героя художники Виктор Михайлович Григорьев и Кира Борисовна Григорьева. Внешне он с тех пор так и не изменился. Но обрёл новую судьбу, жизнь современную, полную приключений.

            Вначале я действовал как редактор. Упрашивал детских писателей. Ну, напишите, пожалуйста, в журнал сказку о Барвинке, о его подружке Ромашке и коне—Кузнечике! Все были в ту пору заняты. Пришлось тогда самому взяться за дело. Подбодрили меня юные читатели. Посыпались письма. Понравился сказочный Огород, походы и приключения Барвинка и печатавшиеся в журнале на протяжении нескольких лет. Так песенный друг моего детства стал популярным героем украинских ребят.

            В редакции «Барвинка» хранится большой альбом, в котором сотни отличных детских рисунков, прославляющих его подвиги. В их числе работы юных художников из Чехословакии, ГДР, из других стран.

            Несколько лет назад, во время поездки в Канаду, я узнал, что Барвинок с Ромашкой довольно известны и в этой стране. Вышла серия почтовых открыток с изображениями этих героев. Есть игры, конфеты, разные значки, нашивки. Рушники — расшитые полотенца — с изображением Барвинка и Ромашки прислали из Прикарпатья.

            Если б вы знали, как я горжусь и радуюсь, что ныне три моих сказки выходят в переводе на русский язык.

            Скоро выйдет из печати на украинском языке моя новая большая сказка — «Барвинок в школе». Доблестный всадник оседлал парту. Ромашка преподаёт пение и рисование в Лесной Школе. Здесь возникают очень забавные сложности. Много хлопот причиняет сын Хорька, засланный в Школу по заданию самого царя Мухомора с одной целью: сбивать Барвинка с пути истинного. Сами понимаете, ничего не вышло!

            Как видите, не спешу расставаться с полюбившимися героями. Не исключено, что в следующей книге некоторые из них во время каникул отправятся в гости к друзьям, в одну из братских республик.

            С нетерпением жду, ребята, от вас писем. Как вам Барвинок с Ромашкой? Ну-ка, громче, не слышу!»

 

            «Щасливий, що іменуюся дитячим письменником. Пишаюся цим непочесним званням. Дитячу літературу люблю, до неї навіки всім серцем прив’язаний…» (Література. Діти. Час.: Вип. 11. – К., 1986. – С.79)

 

 

         Чалий Б. Й. Вибрані твори в 2-х т. Т. 1: Вірші, балади, поеми, оповідання / Передм. В. Л. Разумневич; Мал. Б. О. Михайлова / Б. Й. Чалий – К.: Веселка, 1984. – 237с.: ілюстр. – (Бібл. серія)

         Чалий Б. Й. Вибрані твори в 2-х т. Т. 2: Казки / Мал. В. М. Григор’єва, К. Б. Григор’євої / Б. Й. Чалий – К.: Веселка, 1984. – 231с.: ілюстр. – (Бібл. серія)

            Чалий Б. Барвінок і весна: Казка  / Мал. В. М. Григор’єва, К. Б. Григор’євої / Б. Чалий – К.: Веселка, 1980. – 63с.: ілюстр.

            Чалий Б.  Барвінок у школі: Казка  / Мал. В. М. Григор’єва, К. Б. Григор’євої / Б. Чалий  – К.: Веселка, 1977. –63с.: ілюстр.

            Чалий Б. Й. З моєї поштової скриньки: Переклади віршів / Худож. В. Г. Ширяєв / Б. Й. Чалий. – К., Веселка, 1983. – 142с: ілюстр.

            Чалий Б. Й. Мамонти в яблуневих джунглях: Худож. док. повість / Худож. П. М. Буркут / Б.  Й. Чалий. – К.: Веселка, 1990. – 220 с.: ілюстр.

            Чалий Б. Й. Мої дванадцять місяців: З літ. щоденника / Худож. О. М. Зенич / Б. Й. Чалий. – К.: Веселка, 1985. – 213с.: ілюстр.

            Чалий Б. Портрет у вігвамі: Балади / Мал. С. Савадова / Б. Чалий . – К.: Веселка, 1979. – 87с.: ілюстр.

            Чалий Б. Формула хризантеми: Оповідання / Б. Чалий. – К.: Веселка, 1975. – 254с.

            Чалий Б.Й. Дума про Київ та його витязів: Віршовані легенди / Мал. Ю. С. Мельниченка. / Б. Й. Чалий, О. І. Пархоменко. – К.: Веселка, 1981. – 104 с.: ілюстр.

            Чалий Б. Як Барвінок став героєм: П’єса-казка на дві дії / Муз. А. Філіпенка // Барвінок в гостях у ляльок: Зб. музич. п’єс для шк. театру. – К., 1970. – С. 3 – 62.

 

 

         Баруздін С. «У цьому слові співають усі солов’ї і жайворонки…»: Нотатки про творчість Богдана Чалого // Література. Діти. Час. 1986: Зб. літ.-критич. ст. про дит. літ. – К., 1986. – С. 75 – 79.

            Богдан Чалий // Костюченко В. Українська  радянська література для дітей: Літ.-критич. нарис. – К., 1984. – С. 95 – 97.

            Богдан Чалый // Ярмыш Ю. Детская литература Украины: Очерки истории украинской советской детской литературы. – М., 1982. – С. 246 – 265.

            Почепцов Г. На вітрилах творчості: До 60-річчя від дня народження Б. Й. Чалого // Література. Діти. Час. 1984: Зб. літ.-критич. ст. про дит. літ. – К., 1984. – С. 175 – 176.

            Разумневич В. Детству предан беззаветно: Очерки о творчестве Богдана Чалого / В. Разумневич. – К.: «Веселка», 1977. – 106 с.