Обов’язок держави щодо збереження культурного надбання визначено, у першу чергу, Конституцією України. У межах конституційних норм нині у правовому полі України діють закони «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації», ряд спеціалізованих актів Кабінету Міністрів України, що внормовують деякі аспекти пам’яткоохоронної діяльності, відповідні накази Мінкультури тощо.

Наша країна має надзвичайно потужний потенціал у сфері культурної спадщини. Та на превеликий жаль, питання належного збереження та використання національної культурної спадщини і, у першу чергу, нерухомих її об’єктів продовжує залишатись одним із найпроблемніших.

Крім того, необхідно окремо зазначити відсутність в обласних та місцевих державних адміністраціям спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини як окремих структурних підрозділів. Нині функції зазначених органів виконуються Управліннями та відділами культури відповідних державних адміністрацій з усіма дотичними до цього проблемами, починаючи з обмеженості кількості штатних одиниць.

 

 

Гострим залишається питання забезпечення необхідного фінансування пам’яткоохоронних заходів як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Їх недостатні обсяги, не вповні досконалі механізми визначення пріоритетів бюджетного фінансування, відсутність коштів на впровадження нових технологій у реставраційній галузі, відсутність правового забезпечення здійснення недержавних інвестицій, необхідних для дослідження, ремонту й реставрації пам’яток культурної спадщини, негативно позначаються на стані збереження об’єктів. Однак, нинішня економічна ситуація в Україні не дає можливості проводити в необхідних обсягах реставраційні роботи за кошти державного бюджету.

 

 

 

Крім того, актуальними продовжують залишатися такі проблемні питання у сфері охорони культурної спадщини:

-   проведення паспортизації пам’яток археології, історії, монументального мистецтва, містобудування й архітектури;

-   визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам’яток і внесення до них необхідних змін;

-   забезпечення виконання науково-дослідних і проектних робіт із розроблення історико-архітектурних опорних планів населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, і проектів зон охорони окремих пам’яток або їхніх комплексів;

-   замовлення та виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельних ділянок на яких розташовуються об’єкти культурної спадщини або територій історико-культурного призначення, і занесення відповідних даних до Державного земельного кадастру у тому числі – інвентаризація земельних ділянок, на яких розміщені історико-культурні заповідники, із метою виготовлення відповідних державних актів на право постійного користування земельними ділянками;

-   посилення контролю відповідних державних структур за належним рівнем збереження власниками й користувачами пам’яток культурної спадщини з більш жорстким застосуванням норм, встановлених законодавством щодо адміністративної і навіть кримінальної відповідальності в разі пошкодження, руйнування пам’яток та об’єктів культурної спадщини чи використання їх не за призначенням;

-   створення автоматизованої (електронної) системи обліку й моніторингу пам’яток та об’єктів культурної спадщини;

-   упровадження єдиної системи електронного документообігу у структурі центрального й місцевих органів охорони культурної спадщини;

-   забезпечення популяризації заходів з охорони культурної спадщини шляхом організації видавничої, просвітницької та експозиційно-виставкової діяльності;

-   сприяння залученню недержавних інвестицій для збереження культурної спадщини й ін.