Купало, Купало, чи ти з неба впало?
Чи з землі взялося, що таке вдалося?

За православним календарем 7 липня відзначають Різдво Івана Предтечі. У народі це свято назива­ють Івана Купала.

Це дивовижне прадавнє свято приходить до нас в середині літа, коли сонце стоїть високо-високо в небі, щедрим промінням купає землю, і від його лагідного тепла, щирої животворної сили дерева, квіти і трави буяють розкішною зеленню.

6 липня дівчата прокидаються ще до схід сонця. В цей незвичайний день, і особливо в купальську ніч, усі вони стають чарівницями, бо знають велику таємницю природи: на світанку, напередодні купальського дня, всі трави і квіти мають особливу магічну силу, і якщо назбирати їх вдосвіта й сплести з них віночок, то той вінок може причарувати будь-якого хлопця.

Немало клопоту і в хлопців: треба розшукати розкішну вербову гілку (або соснову, кленову або навіть вишневу із стиглими ягідками), вкопати її біля ставу чи річки, посеред лугу або на вигоні край села, де має відбутися ввечері магічне дійство — купальський обряд. Та гілка — купальське дерево — називається по - різному: купайло, купайлиця, Марина, Маринонька... А ще підшукати віху і колесо, нарубати хмизу для вогнища, щоб горіло всю ніч та розлякувало відьом, чортів, русалок - лоскотух і всяку нечисту силу, яка й собі влаштовує гульбища в лісі і в полі. Під веселі жарти та сміх хлопці вкопують купайлицю, а дівчата кидаються прикрашати її всяким зіллям, стрічками. Дівчата дбають про купальське дерево — Маринку, а парубки — про Івана.

Крім купайлиці, хлопці закопують у землю високу й тонку віху, яку дівчата обвивають зіллям і квітами, а наверх накладають велике колесо, вбране теж квітами і стрічками. Різнобарвні стрічки мають на вітрі, звисають аж до землі, і здається, що то не колесо, а саме сонце прийшло в гості на свято Купала. Також вірили, що цього дня вогонь має чарівну силу. Тому хлопці розкладали велике купальське во­гнище. Перестрибували через нього парами. Так перевіряли силу кохання молодої пари. Якщо в стрибку хлопець і дівчина не розривали рук, то їхня любов справжня і вони завжди будуть разом.

Аж ось надходить північ — і починається найпрекрасніший, найпоетичніший момент свята — пускання вінків на воду. Тихо й урочисто дівчата йдуть до води, кожна знімає з голови свій вінок, ставить у нього свічку, пускає на воду і загадує бажання: «Пливи, віночку, аж туди, де живе мій милий! Ясна свічечко, не згасни! Бистра річенько, не втопи віночка! Хай допливе до моєї долі!».

Знання рідного краю, його історії і культури духовно збагачує людину, виховує повагу до традицій народу. Саме бібліотека формує особистість на грунті історії, культури, традицій народу та надає велике значення краєзнавчій і народознавчій роботі.

            З нагоди свята Івана Купала, в центральній   районній бібліотеці відбулась  народознавча бесіда «Ой на Івана, ой на Купала». Бібліотекарі відділу обслуговування розповіли  про історію самого свята, про народність, загадковість обрядів, його зв'язок з культом Природи, любов'ю до рідного краю, що так чудово розквітає улітку.

Присутніх  зацікавило саме дійство свята  - пошук цвіту папороті,  спорудження вогнища, гадання на судженого. А провідний бібліотекар відділу обслуговування Світлана Ісаєва підготувала для присутніх інформаційний огляд літератури, представленої на відкритому перегляді «Вінок калиновий сплітаю із звичаїв рідного краю».

 

 

  Працівники центральної районної бібліотеки щиро вітають вас зі святом та бажають усім здоров`я, успіхів у ваших починаннях та впевненості у свої сили. Нехай купальське вогнище  очистить вас від усіх хвороб та негараздів.  А легендарний цвіт папороті  дає віру у надзвичайне та дивовижне. Тож хай засяють купальські вогні по всій Україні!

 

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування  центральної районної бібліотеки.