150 –річчя від дня народження Павла Грабовського

 

 

 

Я не літав в надзоряні країни:

А все державсь бездольної землі;

Боровся я за щастя для людини,

За світло в чорній млі.

          П. Грабовський

 

У вересні  українська спільнота відзначає 150 – річчя від дня народження українського поета, публіциста, критика, перекладача з багатьох мов світу Павла Арсеновича Грабовського, ювілейну дату народження якого внесено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО.

Народився він 11 вересня 1864 року в селі  Пушкарному  Охтирського повіту Харківської губернії в бідній багатодітній сім'ї. Батько служив паламарем у сільській церкві, коли Павлові було вісім років, помер від туберкульозу. У цей надзвичайно скрутний для сім'ї час, малий Павло починає ходити до місцевої церковно-приходської школи, а в десятирічному віці стає учнем Охтирської бурси. Але значно сильнішою і звабливішою була школа життя, невичерпні  багатства народної  творчості - пісні, казки, які чув майбутній поет від матері та бабусі

Саме вони й пробудили у нього іскру творчого горіння. По закінченні Охтирської бурси, п'ятнадцятилітнім юнаком, Грабовський приїздить до Харкова, щоб продовжити навчання в духовній семінарії. На час навчання в ній припадає формування його поглядів,  громадське змужніння, виховання літературних смаків.

Та навчання довелося перервати: за участь в антиурядовій народницькій організації «Чорний переділ» Павла Грабовського заарештовують і засилають у рідне село під нагляд поліції.

У цей період він багато читає і пробує своє поетичне перо, зокрема пише поему «Учителька». Після зняття нагляду, Павло Арсенович повернувся до Харкова, працював коректором газети. Політична боротьба стала невід’ємною частиною його життя. Згодом його призивають на військову службу.
         З 1886 року починаються поневіряння Павла Арсеновича  по тюрмах та засланнях. Ув’язнення в Харківській і Ізюмській тюрмах активізувало його поетичну творчість, він пише вірші:  «Робітникові», «Швачка», «До сіячів», «Надія», «На лист», «Народовцеві», «До матері». Його поезія вводить читача у світ тяжкого і злиденного селянського життя.

З 20 січня 1888 року пролягла для нього довга, у п’ять років заслання, дорога у найвіддаленіші райони Сибіру,

В Іркутській губернській в’язниці поет продовжував літературну діяльність. А тим часом його твори стали публікуватись у львівському журналі  «Зоря».
           Окремими виданнями вийшли збірки оригінальних та перекладних поезій: «Пролісок»,  «Твори  Івана   Сурики», «З чужого поля», «З півночі»,  «Кобза».  Крім цього,  Грабовський приготував до друку  збірку перекладів «Хвиля», яка в  скороченому  вигляді була опублікована лише в 1941  році  в  серії  «Бібліотека поета».
         В цих поезіях в кожному рядку бринить глибоке почуття любові поета-громадянина  до знедолених людей,  глибока  віра в краще  майбутнє.

У 1899 році переїздить до Тобольська – останнє пристанище поета. Помер Павло Арсенович Грабовський 12 грудня 1902 року. Друзі, побратими, сім’я виконали його заповіт - поховали поруч із могилами декабристів Муравйова і Вольфа.

На вшанування пам’яті великого поета його рідне село Пушкарне перейменоване на Грабовське. У центрі села встановлено меморіальну дошку і пам’ятник, відкрито меморіальний музей. Місцева школа та бібліотека, а також гімназія № 6 у Харкові носять ім’я поета. На фасаді будинку колишньої духовної семінарії харків’яни закріпили меморіальну дошку, котра нагадує, що колись тут навчався видатний син України.

З нагоди 150 -  річчя від дня народження Павла Грабовського в центральній районній бібліотеці  для користувачів проведено годину поезії «Перед долею важкою голови не похилю!». Бібліотекарі розповіли про життєвий та творчий шлях поета, про те, що  Україна була змістом його підневільного життя, головною темою його творчості. Відвідувачі читали вірші поета, пронизані глибоким почуттям любові до знедолених людей,  глибокою  вірою  в краще  майбутнє. Також  на абонементі для дорослих користувачів оформлено літературний календар «Поет – революціонер».

 Павло Грабовський був поетом великої громадської наснаги, який весь свій талант віддав українському народові. Він став нашою піснею, що лине тепер вільно над світом, сповіщаючи людям про відважне серце народу українського, про його героїчну долю і незборне прагнення до волі, до щастя.

 

Тетяна Мостова, завідуюча відділом обслуговування центральної районної бібліотеки.